Цікаві факти про Панаса Мирного

1. Кілька десятиліть Панас Рудченко служив у Полтавській казенній палаті (зараз – будинок міської ради), на другому поверсі був його кабінет, який займав тут найбільшу кімнату. Панас Якович Рудченко мав чин дійсного статського радника. Це цивільне звання, що в тодішньому табелі про ранги дорівнювалося до звання генерал-майора.
2. Він був надзвичайно скромний, не шанолюбний, не любоначальний, не кар’єрист. Із різним начальством Панас Якович тримав себе гідно – ні тіні улесливості та низькопоклонства.
3. Панас Рудченко не допускав бюрократичної тяганини. Його співробітники згадували, що о другій годині дня сотні справ горами вкривали стіл Панаса Яковича. І все це треба було уважно прочитати й підписати. Випадку, щоб папір залежався у П. Рудченка хоча б на один день, не було. Ерудицію в службових справах мав надзвичайну. Він знав усе досконально, цитував, що треба, напам’ять, знав, де що знайти.
4. Управителі казенної палати цінували Панаса Яковича. Його праця не залишилася непоміченою. П. Рудченко був нагороджений п’ятьма орденами: Станіслава ІІІ і ІІ ступенів, Анни ІІІ і ІІ ступенів, св. Володимира ІV ступеня.
5. Ще 1905 року було порушено клопотання про матеріальну допомогу статському раднику П. Рудченкові у вигляді нагороди його золотою табакеркою. Аж через п’ять років ця допомога-нагорода золотою табакеркою із діамантовими прикрасами та вензелем його імператорської величності дійшла до рук Панаса Мирного (1910 р.). І Панас Рудченко… негайно ж відправив її назад у міністерство фінансів для заміни коштовної речі на гроші.
6. Завдяки П. Рудченкові в казенній палаті була створена чудова велика книгозбірня, що налічувала близько 3 тисяч книжок. Допомогу Панас Якович виявляв у тому, що просив у начальства кредит на передплату журналів та купівлю книжок.
7. У квітні 1892 року після вистави «Лимерівна» в Полтаві, коли на виклик «Автора!» вийшов на сцену Панас Якович і йому з низьким поклоном Заньковецька піднесла вінок, зачарований грою, зворушений до сліз письменник забув свій кодекс – не розкривати псевдоніма. Так Панас Мирний вперше «розсекретив» своє друге ім’я. «Полтавские губернские ведомости» писали про цю подію: «Картина то была невиданная в Полтаве и очень трогательная».
8. Сусід Панаса Мирного П. Латиш із дитячих років запам’ятав купання у ставку й поїздки із сім’єю П. Рудченка на Ворсклу. «Плавав Панас Якович майстерно. Він міг десятками хвилин лежати без руху на поверхні води. Це у нас викликало особливу заздрість. Усі ми хотіли так плавати! І Панас Якович із великим задоволенням навчав цьому своїх дітей і нас, сусідських хлопців».
9. Усі добре знали, що Панас Мирний ніколи нікого не лаяв, навіть голосу не підвищував. Найбільший осуд із його боку – це пильний і, можливо, трохи невдоволений погляд його темно-карих очей.
10. «Раєм влітку» називав свою садибу письменник, а сам мучився весною та восени, місячи багнюку по дорозі на службу. Тільки завдяки хорошим організаторським здібностям Панасові Рудченку вдалося добитися того, що в буремні дні 1905 року на 3-й Кобищанській вулиці була прокладена бруківка.